Для мене серія Assassin’s Creed завжди була чимось на кшталт відеоігрової терапії. Після важкого дня немає кращого способу розслабитися, ніж зануритися в історичні мандрівки, насолоджуватися дофаміновими “плюшками” та неспішними місіями в ролі асасина. Розробники Assassin’s Creed: Shadows, здається, зрозуміли цю потребу в ігровій втечі як ніколи раніше.
Поки що я провів у грі лише 40 годин (пройдено близько 30%), але вже вважаю її однією з найкращих частин франшизи. На відміну від експериментальних попередників, Shadows акуратно зібрала найкращі елементи останнього десятиліття серії та довела їх до досконалості. Тут немає революції, але є неймовірно відшліфований досвід, який перевершує все, що ми бачили раніше.
Вибір у користь якості
Shadows — результат співпраці двох ключових студій Ubisoft: Montreal (Black Flag, Origins, Valhalla) та Quebec (Odyssey, Syndicate). Після слабкого Mirage (який спочатку був DLC для Valhalla), Shadows стала повноцінним AAA-хітом з масовим бюджетом та зусиллями топових команд.
Гра продовжує традиції “античної трилогії” (Origins, Odyssey, Valhalla), яка розділила фанатів. Відмовившись від класичного соціального стелсу та урбаністичних локацій на користь відкритого світу та RPG-механік (що нагадує The Witcher 3), серія знайшла нову аудиторію, але розчарувала консервативних шанувальників. Shadows, попри обіцянки повернутися до коренів, вийшла схожою на Odyssey — з прокачкою персонажа, системою спорядження та акцентом на сільській місцевості. Проте цього разу навіть критики замовкли. Чому?
Секрет у відтермінуванні
Ubisoft зробила незвичний крок: відклала реліз Shadows на кілька місяців, щоб допрацювати гру. Рішення було прийняте після провалу Star Wars Outlaws — проекту, який критики назвали “Assassin’s Creed у всесвіті Зоряних Війн”. На відміну від Outlaws, Shadows вражає полірованим геймплеєм, продуманим дизайном та відсутністю очевидних недоліків.
Це важливий урок для індустрії: час на доопрацювання вартий того. Замість того, щоб випускати “сирий” продукт заради квартальних звітів, видавцям варто орієнтуватися на довгостроковий успіх. Shadows — ідеальний приклад: гра не лише окупила затримку, а й стала фаворитом серед фанатів.
“Dad Games”: ностальгія за епохою 2000-х
Assassin’s Creed часто критикують за шаблонність та комерційність, але Shadows нагадує, чому серія заслуговує любові. Ця гра — відеоігровий еквівалент U2 або Tool, які іронічно називають “dad rock”. Так само Shadows, Horizon Forbidden West чи Starfield — це “ігри для батьків”: однокористувацькі пригоди з кінематографічною графікою, масштабними мапами та задоволенням від викреслення чек-листів.
У еру мультиплеєрних “ігор-сервісів” та сумнівів у необхідності фотореалізму, Shadows — останній представник епохи, коли AAA-проекти були мистецтвом, а не лише бізнесом. І якщо це “dad game”, то я радий бути частиною цієї аудиторії.
